Ключевые слова: иммуносорбция, иммуносорбент, аутоиммунные заболевания.

ПОГЛИНАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ЗАСОБІВ ДЕТОКСИКАЦІЇ ВІДНОСНО ДЕЯКИХ ОСНОВНИХ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ПРЕПАРАТІВ

Український пульмонологічний журнал, 2009. – №2. – С.70-72 К.І.Бардахівська, Н.М. Гуріна, А.С.Шаламай*, В.Г Ніколаєв
Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України

         Фармакотерапія і профілактика туберкульозу вимагають своєчасного та активного застосування найбільш ефективних і безпечних лікарських засобів [1]. Сучасна терапія туберкульозу також передбачає комплексне використання специфічних антибактеріальних препаратів і лікарських засобів різних фармакологічних груп. Принцип комбінованої хіміотерапії дозволяє підвищити ефективність лікування в цілому. Проте необхідно враховувати той факт, що дія протитуберкульозних препаратів супроводжується побічними ефектами, вираженість яких може збільшуватися як при їх комбінованому застосуванні, так і використанні супровідних засобів [2].

        Одним із найбільш поширених ускладнень протитуберкульозної терапії у пацієнтів є розвиток гострих та хронічних гепатитів [3, 4]. Критерієм розвитку гепатотоксичності вважають перевищення концентрації сироваткових аланін- трансаміназ в 3 та більше разів у порівнянні з нормою. У пацієнтів, які отримують ізоніазід і рифампіцин без піразінаміду, досить рідко виникають ураження печінки. Включення до схеми лікування піразінаміду значно збільшує ризик розвитку медикаментозного гепатиту [5, 6]. В свою чергу, при прийомі ізоніазіду можуть виникнути неврологічні порушеня, а саме, ізоніазід-асоційований психоз [7] та нейропатії, особливо за наявності додаткових факторів ризику (ВІЛ, алкоголізм, діабет, ниркова недостатність, недостатнє харчування та ін.). Тому для профілактики та лікування нейропатій, викликаних прийомом ізоніазіду, виникає необхідність застосування його антидоту піридоксину [8, 9]. 

УСПЕХИ И ПЕРСПЕКТИВЫ СОРБЦИОННОЙ ТЕРАПИИ ПОСТЛУЧЕВОЙ НЕЙРОСОМАТИЧЕСКОЙ ПОЛИПАТИИ

М.П.Захараш1, Н.В.Иванова1, В.Н.Масленный2, Л.А.Сахно2, Н.М.Гурина2, В.Г.Скляренко1, Л.Л. Шматко1, Е.А.Снежкова2, К.И.Бардахивская2, В.В.Сарнацкая2 и В.Г.Николаев2
 1Военно-медицинское управление Службы безопасности Украины
2Институт экспериментальной патологии, онкологии
и радиобиологии им. Р.Е.Кавецкого НАН Украины

ВВЕДЕНИЕ
Неблагоприятная экологическая ситуация, в которой оказалась Украина и другие страны после Чернобыльской катастрофы, определила необходимость  поиска новых подходов к лечению постлучевых поражений, обусловленных как внешним облучением, так и инкорпорацией радионуклидов. На протяжении последних десятилетий Украина занимает  ведущее место в производстве медицинских углеродных адсорбентов, разработке перспективных направлений сорбционной терапии и внедрении их в схемы комплексного лечения большого числа заболеваний, сопровождающихся синдромом эндогенной интоксикации (Николаев В.Г., 1984; Nikolaev V.G., 1990; Snezhkova E.A., 1992; Сахно Л.А., Николаев В.Г., 1999; Sarnatskaya V.V. et al., 2000).